В день Києва

Политика

Так склалося, що Київ не став для мене місцем постійного проживання, хоча життя кілька разів запитувало мене, на різних його етапах: чи не хочеш ти, Олено, переїхати в столицю? Професія є, досвід є, а з житлом молодій людині з амбіціями взагалі не варто морочитися. Стільки знайомих молодих людей туди переїхали, і махали мені рукою, мовляв, давай і ти сюди.

Я по духу не киянка. Якраз в ті роки місцем мого існування був практично весь Донбас і рідний Харків, і тому виросло те, що виросло – я люблю схід України, яким би складним він не був.

АЛЕ. Моя гордість за своїх, моє співпереживання, підтримка, захоплення кожним українським містом, і нашою столицею зокрема – безмежні. І тому Київ в тій же мірі мій, як і всі міста в нашій улюбленій країні.Так, у нас в Харкові і на Донбасі, до війни, зокрема, було відчутно поділ: у вас там в Києві, у них там у Львові, у нас тут на сході … Але це, як мені здається, не настільки вже притаманне новому поколінню. Межі, тим більше ось такі штучні, нав’язані російською пропагандою (свідомою) – розмиваються. І багато паростків, які пробиваються у вигляді української музики, освіти українською, спільної боротьби за наше існування – вони очікувані. Іх тепер зустрічають зі словами: “де ж ви були весь цей час? Ми вас так чекали!”

На даний час Київ – це найпотужніший імпульс, здатний висвітлити своїми промінчиками всю країну. Імпульс, який бажано б не затьмарити, не забруднити словами, вчинками, рішеннями, що не несуть в собі щирості і любові до України.Хотілося б побажати, щоб до Києва стікалися кращі, найсильніші, професійніші люди нашої країни (хоча вони і в своїх містах дуже потрібні)). І дуже шкода, коли в ньому, як десант, висаджуються зрадники, колаборанти і совки.

Бажаю нашій столиці бути й залишатися діамантом, унікальним, сяючим, мотивуючим. Маю надію, що й бруд, який називає Київ “старичком” – одного разу піде в минуле. А ми перегорнемо сторінку і почнемо іншу історію.