Не забудь винного

Политика

У величезній трагедії і злочині під назвою Голокост в наші дні не повинно бути неправди. Стільки років пройшло, стільки спогадів озвучено, стільки фактів наведено, стільки архівів розкрито …
Хоча, чому не може? Може. Може бути недоговорено, можуть бути зміщені акценти, переведені стрілки. І почати розплутувати клубок історії з даної теми треба з одного: коли і ким розпочата Друга Світова, і хто основні її винуватці.

Коли росіяни, як одні з ініціаторів війни, переписують свою історію – це їхні проблеми. Внаслідок цих проблем їх громадяни виглядають смішними в своєму незнанні і запереченні історичних фактів десь за кордонами свого гетто. Але куди більш небезпечно, коли ці самі співучасники, винуватці тягнуть руки до історичної пам’яті України.

Я могла б написати про центр “Бабин Яр” у Києві, до якого причетні росіяни. Про російських режисерів-керівників цього центру, що мають своє уявлення – як достукатися до пересічного відвідувача. Зробити йому там Діснейленд зі спецефектами, віртуальну реальність, примірявши роль жертви, чи залишити тиху, спокійну, гідну пам’ять про Голокост. Про те, що у нас існує якийсь приватний (!) російський проект в Києві, до якого причетні російські олігархи: Михайло Фрідман, Герман Хан і Павло Фукс. Навіщо вони тут? І хіба не відомо, що великі російські гроші нерозривно пов’язані з державною пропагандистською російської машиною щодо історії, культури, інформації в цілому?

У січні цього року на форумі пам’яті Голокосту меморіальний центр Ізраїлю “Яд Вашем” промовчав про питання відповідальності СРСР за початок війни і військові злочини. Потім приніс вибачення з цього приводу. Інформацію для форуму від імені центру готував спонсор – російсько-єврейський олігарх.
В результаті роботи таких “спонсорів”:
– СРСР зображується практично єдиним борцем з нацизмом;
– не сказано про розподіл Польщі;
– не сказано про окупацію Західної Європи в 1940-му році.

Якщо задатися питанням вивчення діяльності подібних центрів в Україні, особливо приватних, та ще на гроші росіян – то чи ВСЕ сказано нами? Чи ВСІ згадані нами, Україною? Чи всі винуватці названі, і чи не для того громадяни Росії прийшли до нас, щоб ненав’язливо сказати нам, українцям, щось, потрібне їм? А ще точніше – сказати світові від імені України (!!!), що ми не вважаємо Росію, як правонаступницю СРСР, причетною до тих злочинів, які одного разу були здійснені на території нашої країни?

Можна обговорювати методи подачі інформації і пам’яті, буде це сучасно, нетрадиційно чи спокійно й розсудливо. Але не повинно бути росіян, які представляють історичну пам’ять, в Україні, українцям, під своїм соусом!
І ще тисячу знаків оклику. Тут, в цій точці відліку, в самому серці України, не повинно бути російської пропаганди і замовчування того факту, що не почни Росія війну з вторгнення в Польщу, в 1939-му, на боці Німеччини, Україна залишилася б жива в особі мільйонів загиблих.

Не допускай росіян до армії, віри та історичної пам’яті. І, може бути, тоді ти не перетворишся на личинку-споживача інформації під остогидлою назвою “братья-славяне”.