Не вздумайте соромитись.

Политика

Хтось емоційно вигукує, що йому за Україну соромно. За колаборантів – соромно, за реакцію по короновірусу – соромно, за неправильний вибір більшості – соромно. Так, мені теж. Але – комусь навіть соромно називати себе українцем десь за кордоном, чи дивитись в очі іноземцям у відповідь на запитання “що ж ви там наробили?”

Це тонкий лід, і ось тут СТОП. Постараюся довести.

Пам’ятаєте, що мало не сталося в Естонії? У них теж могли б вибрати шоумена у владу, якби експеримент не залишився просто експериментом. Просто у нас деякі сили довели його до кінця, а там пояснили народу, що це було не серйозно, і що голосувати бездумно не можна.

У Франції є “жовті жилети”, які громлять вітрини магазинів і підпалюють автомобілі. І іноді навіть здається, що влада Франції пасує перед цією, кимось спонсоруємою, що діє агресивними методами, силою.

В Америці є гетто і злочинність, потоки наркотрафіку і загроза терористичних атак. У Росії є алкоголіки і рабський менталітет. Казахстан очолює одна сім’я. Білорусь недалеко пішла від совка. В Угорщині робочі руки біжать до Німеччини. У Польщі – робочі руки теж біжать до Німеччини. У самій Німеччині є мігранти-мусульмани, а Великобританія розгрібає наслідки брексіта.

У кожної країни є проблеми, але не кожна країна побувала в лапах Радянського Союзу і межує з Росією. Так, хтось вирвався, але давайте згадаємо, що саме Україна була опорою для Росії (пардон, СРСР) по продуктам, нафті і робочим рукам, а ще – мізкам. А тому і Латвію легше відпустити, ніж, власне, Україну.

Україну качають зі страшною силою. Якби так качали Німеччину – ще не факт, кому було б соромно більше. Так, малоосвічених людей у ​​нас багато, багато і цинічних, і безпринципних, і готових продати свої голоси за подачки – але де таких немає, скажіть? Чию ще історію так безжально переписували? Чию культуру затоптували чоботом? Кого ще так рвали на частини, попередньо зробив “велике переселення народів”, і тому тепер в чималій частині сімей України є хтось, хто дивиться в бік РФ?

Скільки самих українців в Україні, ми з вами знаємо? Залишається здогадуватися, і щастя, якщо до українців по духу та суті примикають ті, для яких наша країна стає новою Батьківщиною, і не формально, а коли “болить”.

Ніколи, ні на секунду не соромтеся своєї нації. Є дуже просте пояснення – в нашому житті, в нашій країні деякі речі тимчасові. Що президенти, що вектори їх руху. А більшість – вона в кожній країні існує, зі своїми вадами, часто однаковими. Проте у нас є свої герої, кожний з яких вартує більше, ніж тисячі колаборантів чи тіх, хто “вне политики”.

Уявіть, що ви йдете по дорозі, в імлі, проти сильного вітру. Він може шмагати вас по обличчю, збивати з ніг, кидати вам в обличчя камені і гілки. Але тільки ви будете вирішувати – чи залишатися вам на ногах, чи продовжувати вам йти вперед. Зрештою, завжди до фінішу доходять найсильніші, скільки б сміття не пролетіло повз.
А воно пролетить. Повз.
А ми- дійдемо. Не сумнівайтеся.