МІСІЯ – ЗАЛИШИТИСЯ УКРАЇНЦЕМ.

Политика

Знаєте, чим виграшна позиція меншості? Бо чим вона менше, тим вона більш унікальна.
Хтось недавно написав, що ми на своїй землі те саме що й 
діаспора. Ми – корінний народ, якого стає все менше.

У 1994 році понад 3,5 млн українців проголосували за комуністів (лідери).
У 2006-му більше 8 млн українців проголосували за партію регіонів (лідери).
У 2019 му році понад 6 млн українців проголосували за Слуг (лідери) і більше 1 млн 900 тис за Путіна (давайте називати речі своїми іменами) – при явці виборців менше 50%, найнижчій в історії України. При активній фазі війни (!!!). Я це до того, що війна з одного боку руйнує можливість голосувати, відрізаючи шматок землі з виборцями. Але ж інша частина повинна бігти та вставати з диванів хоч у цей історичний момент! Розуміючи всю важливість вибору саме зараз.

Що я хочу сказати:
– ми побачили, скільки українців за своєю суттю живе в Україні. Кілька процентів від загальної маси. 
– ми зрозуміли, яка робота по знищенню українців проводиться по сей день;
– очевидно, що складність навіть не в тому, щоб з малороса зробити українця. А в тому, щоб українцеві просто вижити і залишитися самим собою в цій країні;
– якщо подивитися на карту результатів виборів за всі роки, то Росія планомірно з’їдала частину країни зі своєї сторони. Й залишитися українцем на Сході, витримуючи повальне русифіковане середовище – дуже складно.

Коли Слуги народу ображаються на те, що їх прирівнюють до малоросів – на жаль, в цілому, в загальній масі своїй вони не показують інших ознак. Без образ. Досить просто почитати коментарі під проукраїнськими постами. Де “Слава Україні” – вже не модно. П’ятирічка гордості закінчилася – прийшла дійсно нова епоха. В яку нівелюються і честь, і гордість, і самоповага. І якщо для людини, яка все ж таки має ці риси, образливі мої слова – то задумайтесь. Чи з тими ви йдете далі?

Чим, скажіть, відрізняється ставлення до України, коли одна частина електорату Україну ненавидить – а друга висміює?
Хіба мета не одна і та ж – принизити?
Хіба результат не один і той же – знищення?
Я не бачу відмінностей між “я цій владі присягу не давав” (хіба не країні вона дається?) і “що мені дала ця країна?” (при тому, що я цій країні теж нічого не дав) – і планомірним, поступовим, наполегливим винищенням українців по суті.

Хто ти? Той, хто живе сьогодні в Україні? 
Зрозумій, що ти виграв – якщо тебе не підім’яв каток “однаковості”. Якщо ти не став на своїй землі нікчемним малоросом, не кажучи вже про те, що не став зрадником – ти вже виграв.
Ти вже унікальний, якщо телевізор не роз’їв твій мозок, а місцевий депутат не купив тебе за продуктовий набір. Якщо тобі досить своєї землі, але щоб ніхто не нав’язував тобі свої правила і свого царя – ти виграв.

Ми всі бачимо, що ситуація в країні складна. Що в порівнянні з країнами Балтії, наприклад, ми недалеко відійшли від Росії. Але ж і цінність наша для Росії завжди була найвищою. Тому нас так перетворюють на малоросів, а наші корисні ідіоти їй допомагають. І голосуванням, і неявкою. 
Місія – залишитися українцем. Це зараз покрутіше будь-якого блокбастера, мабуть. Ось тому я й кажу, що меншість – вже НАД цим копошінням у російській та малороській багнюці. Тому що залишилася тим, чим вона є і завжди буде.
Україною.